Вона в корені, особливо на першому етапі Другої світової війни, відрізнялася від тієї ролі, яку переслідував Сталін. Якщо метою створення радянських штрафбатов було навести порядок на фронті і підвищити боєздатність Червоної армії, заодно кинувши в горнило битв сотні тисяч приречених бійців, аби виграти час, підтягти резерви, мобілізувати сибіряків, то Гітлер, який вважав, що напад на СРСР обернеться «блискавичної війни», в першу чергу при створенні штрафних підрозділів розраховував на «оздоровлення рейху». Згадуючи Першу світову війну, учасником якої він був, фюрер вважав, що необхідно позбутися покидьків, здатних разложйть держава зсередини. Цим штрафникам, особливо політичним ізгоям, не було місця в тисячолітньому Третьому рейху. Хіба що жменьці вижили, дивом довели в смертельних сутичках свою лояльність,.. А коли рейх захитався і для його оборони стали збирати всіх, то було вже пізно…
Німецькі штрафні підрозділи сильно поступалися радянським по чисельності, вони не могли вирішити стратегічних завдань і вже тим більше — врятувати ту країну, яка, по суті, їх засудила до повільної, але вірної смерті. До наших днів дійшли спогади німецьких штрафників — піхотинців, в яких говориться, що вони більше партизанів і кош б то ні було боялися своєї власної польової жандармерії,